Історія справи

Постанова ВГСУ від 28.02.2017 року у справі №910/11873/16

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 лютого 2017 року Справа № 910/11873/16 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Головуючий, суддяЯценко О.В.,суддіБакуліна С.В., Поляк О.І. розглянувши матеріали касаційної скаргиТовариства з обмеженою відповідальністю "Гриф Девелопмент Інвестмент"на постанову Київського апеляційного господарського суду від 01.12.2016у справі№ 910/11873/16Господарського судуміста Києва за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Гриф Девелопмент Інвестмент"доТовариства з обмеженою відповідальністю "БЦ Квартал М"провизнання договору недійсним,в засіданні взяли участь представники:

- позивача:Михайленко В.В. дов від 02.09.2016,- відповідача:Єлманова В.А. дов. від 27.05.2016

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Гриф Девелопмент Інвестмент" (далі - ТОВ "Гриф Девелопмент Інвестмент") звернулось до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "БЦ Квартал М" (далі - ТОВ "БЦ Квартал М") про визнання договору позики (поворотної безпроцентної допомоги) № 6 від 23.10.2012 р. недійсним. Посилаючись на ст.ст. 203, 215 ЦК України, позивач просив визнати недійсним договір позики (поворотної безпроцентної допомоги) № 6 від 23.10.2012.

Рішенням Господарського суду м. Києва від 26.09.2016 (суддя: Головіна К.І.) у задоволенні позову відмовлено повністю.

Рішення мотивовано необґрунтованістю та недоведеністю позовних вимог про визнання недійсним договору позики (поворотної безпроцентної допомоги) № 6 від 23.10.2012 р., у зв'язку з чим у позовних вимогах необхідно відмовити.

Постановою Київського апеляційного господарського суду (колегія суддів: Тищенко А.І., Михальської Ю.Б., Отрюха Б.В.) рішення Господарського суду м. Києва від 26.09.2016 у справі № 910/11873/16 залишено без змін з тих же мотивів.

Не погоджуючись з постановою суду апеляційної інстанції та рішенням господарського суду першої інстанції, Товариство з обмеженою відповідальністю "Гриф Девелопмент Інвестмент" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою в якій просить постанову Київського апеляційного господарського суду від 01.12.2016 та рішення Господарського суду міста Києва від 26.09.2016 скасувати з підстав порушення норм права. Передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Скаржник доводить, що суди допустилися неправильного застосування норм матеріального права при встановленні обсягу повноважень керівника під час укладення спірного договору, зокрема ст.92 ЦК України.

Ухвалою від 01.02.2017 колегії суддів Вищого господарського суду України у складі головуючого судді - Яценко О.В., суддів - Бакуліної С.В., Поляк О.І. касаційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю "Гриф Девелопмент Інвестмент" прийнята до провадження, справа призначена до розгляду у судовому засіданні на 28.02.2017.

Товариство з обмеженою відповідальністю "БЦ Квартал М" у відзиві доводи скарги заперечує, просить постанову апеляційної інстанції залишити без зміни, а скаргу без задоволення.

Учасників судового процесу відповідно до статті 1114 ГПК України належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги.

Колегія суддів Вищого господарського суду України, переглянувши у касаційному порядку судові акти, на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши застосування судом першої та апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

23.10.2012 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю "БЦ Квартал М" (позикодавець за умовами договору) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Гриф Девелопмент Інвестмент" (позичальник за умовами договору) був укладений договір позики (поворотної безпроцентної допомоги) № 6, відповідно до умов якого позикодавець передає у власність позичальнику грошову поворотну безвідсоткову фінансову допомогу в національній валюті 400 000, 00 грн. (без ПДВ), а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів у визначений цим договором строк.

Пунктом 2.1 договору сторони договору погодили, що позика надається позичальнику на безоплатній основі, тобто плата за користування грошовими коштами не стягується.

Відповідно до п. 2.2. договору позика надається позикодавцем позичальнику повністю або частинами. Термін надання не повинен перевищувати 10 календарних днів з дати надання позичальником позикодавцю усної або письмової /на розсуд позичальника/ заявки на одержання траншу.

Згідно пункту 3.1 укладеного договору позика підлягає поверненню в повному розмірі до 18 жовтня 2013 року.

Пунктом 5.1 сторони погодили, що договір вступає в силу з моменту фактичного передання грошових коштів позичальнику та діє до повного виконання сторонами їх зобов'язань за договором.

Згідно п.1 ч.2 статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частина 1 статті 626 ЦК України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Як встановлено судом на виконання умов вказаного договору відповідач перерахував на розрахунковий рахунок ТОВ "Гриф Девелопмент Інвестмент" кошти у сумі 400 000,00 грн., що підтверджується банківською випискою з рахунку відповідача, карткою рахунку позивача.

Внаслідок повернення позивачем суми позики у більшому розмірі за іншим договором позики від 27.11.2012 р., кошти у розмірі 2 585,55 грн. відповідач зарахував в рахунок погашення позики за спірним договором, про що свідчить лист ТОВ "Гриф Девелопмент Інвестмент" № 28/12 від 28.12.2012 р. (яким він просив здійснити таке зарахування) та банківська виписка з рахунку відповідача.

Таким чином, позивач залишився зобов'язаним повернути відповідачу решту позики, що підтверджується актом звіряння за період з 23.10.2012 р. по 10.03.2016 р. та не заперечувалось ТОВ "Гриф Девелопмент Інвестмент".

Позивач звернувся до суду з позовом, оскільки вважає, що є підстави для визнання вказаного договору позики (поворотної безпроцентної допомоги) № 6 недійсним.

Відповідно до ст. 203, 215 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину сторонами вимог, визначених ч.ч. 1 - 3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу.

Статтею 203 ЦК України встановлені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема: 1) зміст правочину не може суперечити ЦК, іншим актам законодавства, а також моральним засадам суспільства; 2) особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; 3) волевиявлення учасника правочину, має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; 4) правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; 5) правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до приписів ч. 3 ст. 215 ЦК України якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Під час розгляду справ про визнання угоди (правочину) недійсною, господарський суд встановлює наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними та настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту угоди вимогам закону, додержання встановленої форми угоди, правоздатність сторін за угодою, у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. При цьому обставини, що мають істотне значення для вирішення спору повинні підтверджуватись сторонами належними та допустимими доказами відповідно до вимог статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України (постанова Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009р. "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними").

Положеннями статті 1046 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов (ст. 638 Цивільного кодексу України).

Дослідивши зміст оскаржуваного договору позики, суд дійшов висновку, що він містить всі необхідні суттєві умови, передбачені законом: предмет, суму позики, порядок її повернення, відсоток за користування (0 %), права, обов'язки та відповідальність сторін, інші умови, що узгоджуються з вимогами ст.ст. 1046-1050 ЦК України. У подальшому зазначений договір позики був скріплений підписами представників сторін і печатками підприємств.

Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач однією з підстав визнання спірного договору недійсним зазначає укладення правочину неуповноваженою на те особою, а саме - генеральним директором позивача, який перевищив свої повноваження з огляду на приписи п.п. 10.1, 11.2 статуту ТОВ "Гриф Девелопмент Інвестмент".

Відповідно до ч. 2 ст. 207 Цивільного кодексу України правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це установчими документами або довіреністю та скріплюється печаткою.

Представництво виникає на підставі договору, закону, акта органу юридичної особи та з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства (ч.3 ст. 237 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ч. 1 ст. 92 Цивільного кодексу України юридична особа набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону.

Статтею 97 Цивільного кодексу України встановлено, що управління товариством здійснюють його органи. Органами управління товариством є загальні збори його учасників і виконавчий орган, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 98 Цивільного кодексу України загальні збори учасників товариства мають право приймати рішення з усіх питань діяльності товариства, у тому числі і з тих, що передані загальними зборами до компетенції виконавчого органу.

Спірний договір був підписаний з боку ТОВ "Гриф Девелопмент Інвестмент" генеральним директором - ОСОБА_7

Згідно з п. 11.1 Статуту "Гриф Девелопмент Інвестмент" (в редакції, чинній на час укладення договору) загальне керівництво діяльністю товариства здійснює дирекція, яку очолює директор, який є одноособовим виконавчим органом товариства. Генеральний директор призначається загальними зборами учасників і підзвітний їм.

Відповідно до пункту 11.2 Статуту генеральний директор діє від імені товариства в межах, передбачених законодавством і цим Статутом, зокрема, розпоряджається у встановленому порядку всіма коштами і майном товариства, приймає рішення фінансового характеру з урахуванням обмежень, встановлених цим статутом та загальними зборами учасників.

Пунктом 10.1.3 Статуту товариства передбачено, що загальні збори учасників надають згоду на укладення генеральним директором товариства правочинів (договорів, контрактів, тощо) на суму, що перевищує 20 000,00 грн. та відчуження майна.

Позивач в обґрунтування своїх вимог посилається на п. 10.1.3 Статуту, яким встановлений ліміт у 20 000,00 грн. на укладення правочинів, а тому вважає, що спірний договір позики підписаний неуповноваженою особою.

Відповідно до ст. 239 ЦК України правочин, вчинений представником, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє.

Якщо правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, то такий правочин створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою (ст. 241 ЦК України). Правочин вважається схваленим, зокрема, у разі якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання.

На виконання умов цього договору сторони вчинили ряд юридично значимих дій, зокрема, ТОВ "БЦ Квартал М" перерахувало грошові кошти в якості позики позивачу, а останній їх прийняв, частково повернув позику, а решту заборгованості визнав у відповіді на претензію № 14/03/16 від 14.03.2016 р., крім того, сторонами був підписаний акт звіряння розрахунків.

Наступне схвалення юридичною особою правочину, вчиненого від її імені представником, який не мав належних повноважень, унеможливлює визнання такого правочину недійсним (стаття 241 ЦК України). Настання передбачених цією статтею наслідків ставиться в залежність від того, чи було в подальшому схвалено правочин особою, від імені якої його вчинено (пункт 3.4 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" № 11 від 29.05.2013 р.

Враховуючи той факт, що позивач своїми діями у подальшому схвалив укладений правочин, спірний договір не може бути визнаний недійсним з підстав його укладення неповноважною особою.

Крім того, згідно з частиною третьою статті 92 ЦК України орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов'язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень. У відносинах із третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження.

Частиною третьою статті 92 ЦК України встановлено виняток із загального правила щодо визначення правових наслідків вчинення правочину представником із перевищенням повноважень (статті 203, 241 ЦК України). Для третьої особи, яка уклала з юридичною особою договір, обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи, в тому числі й повноважень виконавчого органу товариства, загалом не мають юридичної сили, хоча б відповідні обмеження й існували на момент укладення договору.

Разом із тим, обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи набуває юридичної сили для третьої особи в тому випадку, якщо саме вона, ця третя особа, вступаючи у відносини з юридичною особою та укладаючи договір, діяла недобросовісно або нерозумно, зокрема, достеменно знала про відсутність у виконавчого органу товариства необхідного обсягу повноважень або повинна була, проявивши принаймні розумну обачність, знати про це. Тягар доказування недобросовісності та нерозумності в поведінці третьої особи несе юридична особа.

Аналогічного висновку дотримується Верховний Суд України у постанові від 27.04.2016 р. у справі № 6-62цс16 та Вищий господарський суд України у постанові від 02.04.2014 р. у справі № 910/5283/13.

Відповідно до ч. 3 ст. 92 ЦК України обов'язок доказування того, що ТОВ "Гриф Девелопмент Інвестмент" було обізнане про неповноважність представника позивача на підписання спірного договору, покладено саме на позивача у справі.

Позивач не надав суду доказів того, що відповідач був обізнаний або міг бути обізнаний про обмеження директора ОСОБА_7

Згідно витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань відносно ТОВ "Гриф Девелопмент Інвестмент" станом на дату укладення спірного договору (23.10.2012 року) відсутні будь-які дані про наявність обмежень у керівника позивача щодо представництва юридичної особи.

Відповідно до вимог ст. 10 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" якщо документи та відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру внесені до нього, такі документи та відомості вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою. Якщо відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, не внесені до нього, вони не можуть бути використані у спорі з третьою особою, крім випадків, коли третя особа знала або могла знати ці відомості.

За таких обставин, враховуючи положення чинного законодавства суд приходить до висновку, що позивачем не доведено, що у керівника товариства існували обмеження щодо укладення спірного договору та відповідач був обізнаний або міг знати про такі обмеження.

Щодо посилання позивача як на підставу визнання правочину недійсним - укладення договору позики внаслідок зловмисної домовленості між представниками обох сторін (ст. 232 ЦК України), колегія зазначає наступне.

В силу приписів ст. 204 ЦК України правомірність правочину презюмується.

Тобто обов'язок доведення наявності обставин, з якими закон пов'язує визнання господарським судом оспорюваного правочину недійсним, покладається на позивача.

Згідно зі ст. 232 ЦК України правочин, вчинений внаслідок зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною, визнається судом недійсним.

Кваліфікація правочину, вчиненого внаслідок зловмисної домовленості, зумовлює доведення та встановлення судом таких умов:

- від імені однієї із сторін правочину виступав представник;

- зловмисна домовленість і вчинення правочину з іншою стороною відбулася на підставі наявних повноважень представника;

- наявність умислу в діях представника щодо зловмисної домовленості;

- настання несприятливих наслідків для особи, яку представляють;

- наявність причинного зв'язку між зловмисною домовленістю і несприятливими наслідками для особи, яку представляють (п. 22 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 р. № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними").

Зловмисна домовленість - це умисна змова представника однієї сторони правочину з другою стороною, внаслідок чого настають несприятливі наслідки для особи, від імені якої вчинено правочин. У визнанні правочину недійсним з відповідної підстави доведенню підлягає не наявність волі довірителя на вчинення правочину, а існування умислу представника, який усвідомлює факт вчинення правочину всупереч інтересам довірителя, передбачає настання невигідних для останнього наслідків та бажає чи свідомо допускає їх настання. Наслідком такого визнання, крім загальних наслідків, визначених статтею 216 ЦК України, є виникнення у довірителя права вимагати від свого представника і другої сторони, зокрема, солідарного відшкодування збитків. При цьому представником не може вважатися орган юридичної особи, в тому числі її керівник, навіть якщо він діяв всупереч інтересам цієї особи: представництво в даному разі визначається за правилами глави 17 названого Кодексу (абзац 4 пункту 3.10 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013р. № 11 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними").

Позивач не надав суду належних доказів, які підтверджують, що спірний договір був укладений представником позивача внаслідок зловмисної домовленості між директорами ТОВ "Гриф Девелопмент Інвестмент" та ТОВ "БЦ Квартал М", при тому, що керівник не є представником, виходячи з викладеного.

Доводи позивача про те, що ТОВ "Гриф Девелопмент Інвестмент" та ТОВ "БЦ Квартал М" контролювались однією особою - ОСОБА_8 не підтверджені відповідними доказами, а отже є припущенням.

Враховуючи вищевикладене, колегія приходить до висновку, що позивачем не надано суду належних доказів як на підставу визнання недійсним договору позики (поворотної безпроцентної допомоги) № 6 від 23.10.2012 р., а отже заявлені вимоги задоволенню не підлягають.

Відповідно до ст. 1117 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Доводи скарги слід відхилити, як такі, що зводяться до намагання встановити інші обставини та заперечити правові висновки суду апеляційної інстанції на підставі переоцінки доказів, що виходить за межі касаційного перегляду справи, визначені нормами процесуального закону.

Відповідно до п. 1 ст. 1119 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції без змін, а скаргу - без задоволення.

Касаційна скарга залишається без задоволення, коли суд визнає, що рішення місцевого та постанова апеляційного господарських судів прийняті з дотриманням вимог матеріального та процесуального права, з'ясуванням всіх обставин, які мають значення для правильного вирішення спору.

Таким чином, колегія суддів Вищого господарського суду України погоджується з висновками апеляційного господарського суду, які відповідають матеріалам справи та чинному законодавству, у зв'язку з чим підстав для скасування чи зміни оскаржуваного судового акту не вбачається.

Керуючись ст. ст. 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1.Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Гриф Девелопмент Інвестмент" на постанову Київського апеляційного господарського суду від 01.12.2016 залишити без задоволення.

2. Постанову Київського апеляційного господарського суду від 01.12.2016 у справі № 910/11873/16 Господарського суду міста Києва залишити без змін.

Головуючий суддяО.В. Яценко СуддіС.В. Бакуліна О.І. Поляк